До перекладу п’єси Юкіо Місіми «Маркіза де Сад»
Коли здалеку бачиш міст, вражають краса,
легкість, невимушеність, з якою він торкається берегів. Художнику, не підходь
ближче, фотографе, не приєднуй до апарата телеоб’єктив! Інакше підеш геть,
розчарований та пригнічений, побачивши замість ажурного павутиння незрозумілий
тобі безлад грубих сталевих балок.
Але ти, інженере, знаєш: легкість і
невимушеність — результат скрупульозного розрахунку; ти, математику, звик
дошукуватися найкрасивішого розв’язку складної задачі. І ти не гірше бачиш і
зблизька домірність у фермі мосту, фюзеляжі літака, греблі електростанції.
Тобі не в первину, колего-перекладачу, прецизійність
розрахунку, повага до дрібниць, сполучення алгебри й гармонії. Та зізнайся: чи ж
багато ти зустрічав таких, хто власноруч розрахував і без найменшої похибки
збудував свої тіло й душу, життя й смерть, хто працею, невпинною й вивіреною,
мов годинниковий механізм, переробив відпущене йому природою на вічний
пам’ятник справ своїх? Чи багато твоїх знайомців спромоглися прокладати власні
дороги, сходити на «гори, де ніколи ніхто не бував»?
Читачу, вірю, й ти зрозумієш — бодай спробуєш уявити — що
воно таке братися за нерозв’язну задачу. Як народові жити на крихітних, укритих
горами й пралісами островах, відданих на поталу вулканам, землетрусам,
буревіям, морським валам? Людині – коротким рядком, порухом пензля, краплиною
фарби впритул підійти до незглибимої таємниці прекрасного? Країні – перейняти
чужоземні надбання й не втратити власного обличчя, піднестися до найвищих
вершин по нищівній поразці у великій війні?
А синові цього краю — як осягнути
найсуперечливішу постать усіх часів і народів, французького шляхтича,
королівського в’язня, руйнатора Бастилії, винахідника найреволюційнішого зі
світоустроїв, якого й досі жахаються зарівно революціонери й поборники
традицій? Чоловікові — поглянути на світ очима жінки, знайти слова, якими вона
виливає душу? Першому показати своїм співвітчизникам тих, хто за сотні літ і
тридев’ять земель?
Спробуй уявити того, кому це під силу…
Пробач, якщо зможеш, що й мене, попри
недолугість, тягне до нерозв’язних задач. Якщо ж недосконалий мій розв’язок
принаймні відволік тебе від повсякдення,— подякуй разом зі мною тим, хто
допоміг показати його тобі, й тим, хто чверть сторіччя тому за не дуже доброї
пам’яті
радвлади насмілився зробити так, щоб і ти запізнався з
літератором із далеких островів, чиїми книгами більш як піввіку зачитується
весь світ.
